В єдності сила: коротке знайомство з українськими субетносами (Частина 2)

Discover Ukraine продовжує складати пазл українських субетносів. У попередній статті ми уже знайомилися з представниками західних територій, а зараз будемо рухатися на північ.

Волиняни

Де проживають: північні райони Львівщини і Тернопільщини, південна і західна Волинь

Найвідоміші населені пункти: Волинь (уже не існує), Володимир, Луцьк, Буськ.

Волинян вважають нащадками племен зарубинецької культури, одних із перших слов’ян на території України. З кінця Х до середини XV ст на їх землях існувало Волинське князівство засноване сином Володимира Великого – Всеволодом. Волиняни були землеробами, займалися обробкою заліза, гончарством та розведенням кіз.

Цікаві факти:

• Традиційним одягом була сермяга (кафтан) брунатного (рідше білого або чорного) кольору з червоною вишивкою.
• Чоловіки носили баранячі шапки, дівчата – вінки із квітів, а жінки - кольорові хустки.
• Серед найвідоміших традицій волинян – їхній весільний обряд. Молодого до молодої супроводжують стрітники, кінне посольство від молодої. А в той час дружки готуються боронити свою подругу від молодого і іноді навіть складають перед порогом стінку з цегли. Оборона поступається тільки після того, як молодий повалить стінку, а його кінь вдарить копитом об поріг.
• Волиняни часто мають смагляву чисту шкіру (без веснянок та родимок), та переважно хвилясте волосся.

Відомі волиняни: Габріеля Запольська, Агатангел Кримський, Данило Галицький, Адам Кисіль, В’ячеслав Липинський.

Де познайомитися з історією та культурою волинян:

• Волинський краєзнавчий музей;
• Нововолинський народний історичний музей;
• Ковельський історичний музей;
• Любомльський краєзнавчий музей;
• Затурцівський меморіальний музей В'ячеслава Липинського;
• Володимирський історичний музей ім. О. Дверницького (один з найстаріших музеїв України).

Литвини

Де проживають: північно-східні частини Сумщини та Чернігівщини 

Найвідоміші міста: Новгород-Сіверський, Сновськ, Седнів

Литвини – імовірно, нащадки древньослов’янського племені сіверян. Самі себе вони ж називали «русинами». Завдяки тому, що литвини жили в замкнутих сільських громадах, далеко від великих адміністративно-політичних і промислових центрів, вони дуже добре зберегли це русинське самовизначення, автентичні звичаї та генетику. 

Серед господарської діяльності у них переважало рослинництво, особливо вирощування гречки та конопель. При чому, литвини мали особливу рільничу техніку з використанням унікального дерев’яного знаряддя – сохи-односторонки. Також дуже поширеним було скотарство та бджільництво, а в селах над Десною – ще і рибальство. Чоловіки-литвини займалися деревообробними промислами, ковальством, добуванням вугілля, дьогтю, поташу*, жінки – ткацтвом та прядінням. 

Цікаві факти

• Території заселені литвинами найдовше серед українських земель, перебували в складі Великого князівства Литовського
• 2 рази на рік жінки стригли овець, ця традиція називалася тут «бабські косовиці»
• Литвини мали кілька гончарних центрів, серед найвідоміших село Олешня (сучасна Чернігівщина), де живе найстаріший гончар України Іван Бібик; та Шатрище на Сумщині, де традиції досі зберігає 90-літній Григорій Негода. Місцеві гончарі продавали свій крам їздячи по селах, оцінюючи вартість горщиків «насипом» –  кількістю зерна, яке можна було в них насипати.
• Литвини дуже доглядали за своїм житлом: кілька разів кожного дня підмітали, щотижня жінки підмазували припічок печі, підводили знадвору рудою або червоною глиною вікна й призьбу.
• У раціоні литвинів переважали страви з гречаного борошна (млинці, «ладки», «розмазня, «лемішка» (запарене тісто), подібна до неї «затираха» та рідша кисло-солодка «кулага»); пиріжки, галушки, вареники, каші, страви з овочі, зокрема капусти.
• Шлюб відігравав особливо важливу роль в суспільному устрої. На дівич-вечір у литвинів приходили не тільки подруги молодої, а й молодий зі своїми боярами. У цей вечір проводився унікальний обряд, що зберігся тільки тут – викуп за косу молодої.
• Традиційні орнаментальні мотиви: дерево життя, вазони, вершники, ружі, виноград, півники.
• У вишивці переважали червоні та чорні кольори.
• Литвинська говірка відрізняється своєрідним вимовлянням літер  «о» і  «е» і трохи тяжіє до білоруської.

Відомі литвини: Олександр Довженко, Зіно Давідофф (засновник швейцарської компанії Davidoff), диригент Рахлін Натан, родина Лизогубів.

Де дізнатися про історію та культуру литвинів: 

• Музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім» в Новгород-Сіверському, 
• Сосницький краєзнавчий музей ім. Ю. С. Виноградського
• Ямпільський краєзнавчий музей

Поліщуки

Де проживають: північні райони Волинської, Житомирської, Київської та Рівненської областей

Найвідоміші міста: Луцьк, Рівне, Звягель, Київ, Житомир, Ніжин, Батурин, Чернігів

Поліщуки мають багато спільного з литвинами, зокрема, гарне збереження автентичних традицій завдяки ізольованості, низькій урбанізації та оточенню лісами, що відіграли велику роль у формуванні їх культури та побуту. Крім традиційних землеробства та тваринництва, тут дуже поширене мисливство, збиральництво (гриби, ягоди, трави, горіхи, березовий сік) та лісові промисли, ідентичні до тих, якими займалися литвини. Також багато поліщуків мали вулики та пасіки.

Серед архаїчних традицій, що збереглися в поліщуків:

• оригінальні прийоми виготовлення матеріалу для одягу, обробки льону, конопель, прядіння та ткацтва;
• необбілювана дерев’яна хата у замкнутому дворі – підварку, що також містив  «істопку» – невеликий опалюваний зруб для зберігання овочів узимку 

Цікаві факти:

• Поліська говірка має кілька визначальних рис, зокрема, дифтонги в наголошених складах («ліес», «вуол»), акання («вада», «галава», «мароз»), тверда «-ц» у кінці слова.
• Дуже велике значення у поліщуків мали общинні традиції: громада розподіляла землі, слідкувала за їх використанням та дотриманням звичаєвих норм.
• Родини були досить великими і довгий час зберігали патріархальний лад.
• У вишивці поліщуків переважали червоно-чорні кольори та геометричні орнаменти.

Відомі поліщуки: Михайло Коцюбинський, Олена Пчілка, Юрій Лисянський, Сергій Корольов. 

Де дізнатися про історію та культуру поліщуків:

• Музей лісового побуту Полісся (Отрохи);
• Рівненський краєзнавчий музей;
• Ніжинський краєзнавчий-музей;
• Черні́гівський обласни́й історич́ний музе́й і́мені В. В. Тарно́вського;
• Національний музей народної архітектури та побуту України Пирогово;
• Історико-етнографічний музей «Українське село».

Горюни

Де проживають: Конотопський та Сумський район Сумської області 

Головні міста: Путивль 

Горюни – один із найменших українських субетносів. Вважається, що він сформувався у XVI–XVII ст на основі нащадків сіверян та російських, білоруських та литовських переселенців. Відповідно, у їхній мові, звичаях та побуті змішалися риси усіх цих народностей. Горюни займалися гончарством, лозоплетінням, ткали коноплі, які тут же і вирощували. 

Цікаві факти:

• Горюни відомі співуни. Пісні вони виконують акапельно і в багато голосів на своїй говірці, розбавляючи слова специфічними вигуками «гуканками».
• у меню горюнів збереглася низка цікавих і незвичних страв, як наприклад, суп із маком та огірками, сичики (котлети з квасолі та цибулі зі шкварками), борщ із щавлем, гартамака (картопляне пюре, запечене з яйцем), клінухи (солодощі з сирокваші  (ряжянки) та автентичні чаї.

Відомі горюни: співачка Лукерія Кошелєва

Де дізнатися про історію та культуру поліщуків: 

Музей горюнської культури в с. Нова Слобода. 

Тут у автентичній садибі кінця XIX — початку XX століття можна побачити різноманітні предмети побуту, меблі, одяг, унікальні зразки горюнської вишивки, ткацький верстат. У 2023 році практика з охорони горюнської культури «Музеєм горюнської культури» була внесена в список Нематеріальної спадщини України.

Раніше ми вже досліджували гастрономічні об’єкти з цього списку. Про хлібні традиції читайте тут, а про голубці, леквар, бриндзю та інші смаколики розповідаємо тут. 

* поташ – лужна речовина (вуглекислого калію), яку одержували з деревини на спеціальних заводах «будах»

Фото: Kostyantyn Chernichkin