Команда Discover продовжує досліджувати цікаві місця Київщини разом із КОДА. Цього разу ми опинилися трохи далі від столиці — у Білій Церкві та в селі Пархомівка.Чим нас там дивували, розкажемо в цій статті. Поїхали!
Першим пунктом став найбільший в Україні дендропарк «Олександрія». Здавалося б, безсніжний грудень — не найкраща пора для відвідування цього місця. Але підозри не виправдалися. Зараз там панує неймовірна атмосфера спокою та умиротворення, шумить водоспад, бігають білочки, на ставках плавають качки й лебеді, стежки впадають у туманні ріки — ідилія!
Створенням парку ми завдячуємо родині польського коронного гетьмана Ф. К. Браницького, що володів білоцерківськими землями з 1774 року. Саме з ініціативи його дружини Олександри наприкінці 18 століття було закладено дендропарк «Олександрія», чиє ім’я він, власне, і носить. «Олександрія» стала родинною резиденцією й, маючи понад 200-літню історію, вважається найстарішою ботанічною установою України та Європи. Парк створено в ландшафтному (англійському) стилі французькими архітекторами та дизайнерами. Вони проєктували його так, щоби здавалося, що це все було створено природою, а не людьми.
На території біля 400 га росте приблизно 3000 рослин, завезених з усього світу. Тут найбільша в Україні колекція тису, ялівцю та старих сортів яблунь. Окремо є розарій, сирінгарій, коніферетум (сад голонасінних рослин), сад ліан, сад «Мур», оточений цегляною стіною. У ньому ростуть плодові й ягідні дерева та проводяться дегустації фруктів та яблучного вина. На великій галявині площею 10 га росте сімейне дерево Браницьких — сосна звичайна, а крім неї ще 66 видів дерев, завезених із різних континентів. Працівники парку порівнюють це місце з театральною сценою, де постійно змінюються декорації та герої. У травні-червні тут лимонним кольором зацвітає найстаріше в Україні тюльпанове дерево. Видовище обіцяють неймовірне.
В адміністративній будівлі парку облаштовано музей «Олександрії», присвячений її створенню та історії родини Браницьких. Однією з найцікавіших частин експозиції є колекція статуеток з італійського мармуру.
Серед архітектурних споруд, які вціліли після 20 століття або були відбудовані пізніше:
Найбільше всіх вразила споруда «Руїни», побудована в 18 столітті на дамбі у вигляді залишків замку. Вона символізує плинність і бурхливість людського буття, непідвладність деяких обставин нашим бажанням. З одного боку, «Руїни» — це спокійний став із птахами, символ стабільності в житті, контролю над ситуацією, а з іншого — прямо з каменів споруди б’є водоспад, що втілює безперервний і непідвладний потік подій.
У теплу пору року в парку можна орендувати велосипеди та електросамокати, бо обходити 20 кілометрів алей пішки — завдання не з легких!
Нещодавно на території дендропарку «Олександрія» відкрився ще й Музей живої природи флори і фауни. Його засновник Михайло Сергійович розповів нам, що спочатку планував розводити тільки фазанів, але згодом люди почали приносити йому бездомних або врятованих тварин, і так музей розрісся до справжнього мінізоопарку. Тепер, крім 15 видів фазанів, які вражають своїми окрасами та оперенням, тут живе біля 30 інших видів тварин. Нам вдалося побачити рибок, носух, єнотів, страусів, лам, різних видів кіз і овець, лисиць, вовків, білочок, дикобразів, сов, качок та інших. Тож коли плануєте поїздку, візьміть щось смачненьке для тварин. Також на території музею є кілька цікавих скульптур, наприклад, чудо-транспорт, зібраний із ванни та деталей мотоцикла й автомобіля.
Взагалі, на відвідування «Олександрії» можна сміливо виділяти цілий день, але в нас попереду було ще багато цікавого, тож далі ми вирушили на екскурсію містом. Біла Церква — місто з тисячолітньою історією, досліджувати й розповідати про яку можна безкінечно. Рекомендуємо брати екскурсію, бо було тут багато цікавого.
Місто засноване ще в 1032 році Ярославом Мудрим і називалося на честь його християнського імені — Юр’їв. Про ті часи нагадують залишки давньоруського городища Юр’єва на Замковій горі. Тоді тут розташовувався посад та Георгіївська церква (можливо, саме від неї походить назва міста). На жаль, усе це було зруйновано ще в середньовіччі. Але археологам вдалося віднайти й музеєфікувати залишки стародавнього триапсидного храму. Поряд із ним у 2011 році на основі досліджень фундаментів та вигляду типових тогочасних руських храмів побудували сучасну церкву Святого Великомученика Георгія Побідоносця. З гори відкривається неймовірна панорама на річку Рось та місто.
З іншого боку, над дорогою височіє класицистичний костел Святого Іоанна Хрестителя, споруджений на початку 19 століття на кошти Ф. К. Брамницького як родинна усипальниця. З 1990 року тут проходять концерти органної музики.
Навпроти костелу — ще один проєкт Брамницьких — комплекс гімназії. Нині там розташований аграрний університет. Старий класицистичний корпус було побудовано в 40-х роках 19 століття, а новий — майже на 100 років пізніше в стилі радянського неокласицизму.
Зробивши короткий екскурс у минуле Білої Церкви, ми поїхали знайомитися з її сучасними пам’ятками. У 2019 і 2021 році в місті проходив Міжнародний симпозіум скульптури. Після його закінчення у 2019 році на Олександрійському бульварі облаштували Парк сучасних скульптур, який доповнили у 2021 році. Тут представлені роботи митців з України, Туреччини, Люксембургу, Іспанії тощо. Кожна скульптура наштовхує на роздуми й асоціації. На всіх об’єктах є qr-коди, через які можна перейти на сторінку проєкту в інтернеті і прочитати авторську інтерпретацію.
Оглянувши лише незначну частину цікавинок Білої Церкви, ми вже спішили до Пархомівки, села у Володарському районі, щоби засвітла побачити архітектурне чудо — церкву Покрова Пресвятої Богородиці.
Її будівництво почалося на початку 20 століття з ініціативи власника Пархомівки В. Ф. Голубєва. Для оздоблення церкви він запросив відомого художника М. Реріха, який намалював ескізи 12 мозаїк, які мали прикрасити храм. Але Віктор Голубєв не дожив до початку будівництва, і справу продовжили його сини. Вони побоялися, що такий проєкт буде занадто сміливим, і мешканці села не зрозуміють тих мозаїк, тому використали лише 2: «Покрова Богородиці» над головним порталом храму та «Спас Нерукотворний» над входом у бічну каплицю над усипальницею Голубєва. В Україні це одне з 2-х місць, де можна вживу побачити мозаїки Реріха. Інше — Почаївська Лавра. Церква Покрова Пресвятої Богородиці вражає своєю монументальністю й архітектурою, яка поєднує елементи давньоруських, готичних, східних споруд. У її будівництві використано мармур, граніт, коване залізо, шифер, дерево, кераміку й навіть залізобетон (один із найбільш ранніх випадків в історії Російської імперії). Висота дзвіниці становить 50 метрів!
У радянські роки з церкви зробили зерносховище й розграбували. У 90-х після часткового відновлення тут відродилися богослужіння. Утримання такої великої церкви в селі, де проживає 800 людей, дається досить складно. Наразі цим займається значною мірою отець Василь, який щонеділі та на свята проводить тут службу.
Текст: Ірина Макуха
Фото: Олена Колеснікова
За підтримки
Проект реалізовано у співпраці з Google в рамках кампанії «Цифрове перетворення України»
Використання матеріалів сайту і копіювання інформації без письмового дозволу заборонено.©2017—2021 Мандруй Україною. Всі права захищені. Зроблено в студії Jam Digital