Мова на карті України: від Карпатських лісів до Донецьких степів

В цілому по всій території України виділяють 3 великі діалектні групи – південно-західні,  південно-східні та північні. Ця тема одна з найважчих. Опанувати її досконало допоможе репетитор з української мови онлайн.

Діалектні слова відрізняються від літературної мови тим, що мають свої морфологічні, фонетичні та лексичні особливості. А найчастіше це абсолютно відмінні від літературної мови найменування. 

Якщо про велику кількість діалектів Західної України відомо всім, то мало хто задумується про діалекти Півдня та Південного Сходу. Тож цьому питанню приділимо найбільше уваги у нашій статті.

Діалекти Сходу України

Південно-східне наріччя є найбільшим за територіальним охопленням. Воно поширюється на Одеську, Миколаївську, Херсонську, Запорізьку, Дніпропетровську, Кіровоградську, Донецьку, Луганську, Полтавську, Черкаську, а також південну частину Київської та Сумської областей. В його основі лежить середньонаддніпрянський говір, історичне становлення якого можна віднести до XIII-XIV ст. Він відіграв значну роль у формуванні української літературної мови. 

Окрім нього, ще існують слобожанський і степовий говори, які виникли значно пізніше – у XVI-XVIII cт.  

На загал для південно-східного наріччя характерні такі риси:

• форми дієслів 1 особи однини на зразок «видю», «ходю», «носю»;
• форми дієслів 3 особи однини на зразок «робе», «ходе», «воде», а також «чита», «зна», «співа» тощо;
• пом’якшена вимова звука л. Полтавщина славиться своєю унікальною альвеолярною вимовою цього звука;
• чітке розрізнення твердого і м’якого р;
• додавання н всередині багатьох слів: «мнясо», «вимня», «памнять»;
• зближення ненаголошених е та и під час вимови;
• велика кількість русизмів тюркізмів та болгаризмів.

Для Харківського та Донецького регіонів характерні такі поширені слова, як «тремпель» (вішалка для одягу), «поребрик» (замість «бордюр»), «порожняк» (дурниця). Слово «тремпель» часто можна почути і на Сумщині. За однією з легенд, воно походить від прізвища власника швейної фабрики.   

На Донеччині нерідко трапляється слово «бакаї» (так називають водойми неподалік моря). Популярними є слова «лайба» (велосипед) та «кіндейка» (маленька кімнатка або офіс), «тормозок» (перекус). До речі, «тормозок» вважається винаходом шахтарів, оскільки утворилося воно від робочої фрази «пригальмувати і поїсти». Зараз слово стало дуже поширеним у південно-східних областях та означає їжу, яку беруть з собою, щоб перекусити. 

Суто харківськими діалектизмами є: 

• «сявка», тобто хуліган; 
• «марка», тобто маршрут автобуса;
• «змійка», тобто блискавка;
• «чинка», тобто лезо бритви.

Мовлення харків’ян має і певні фонетичні особливості, а саме так зване слобожанське «гекання». 

Досить багатою на незвичайні слова є і полтавська говірка. Хто з немісцевих міг би здогадатися, що «лопездрики» – це насінини соняшника?

Діалекти Півдня України

Справжнім осередком виняткового південного говору українців вважається місто Одеса. Лише на прикладі говору цього міста можна укладати окремий словник. Ось кілька зразків унікальної «одеської мови»:

• «фармазони» – саме так називають брехунів;
• «хімині кури» – це про товар сумнівної якості;
• «каструльщики» – люди, котрі займаються приватними перевезеннями;
• «флеш» – це пляшка (така назва пішла з німецької. Адже у XVIII-XIX ст. тут мешкало чимало німців);
• «синенькі» – баклажани;
• «пшонка» – кукурудза;
• «фрукта» – фрукти;
• «альфатер» – сміттєвий бак; 
• «рачки» – креветки;
• «лапсердак» – не досить охайний верхній одяг або піджак;
• «бебехи» – речі, пожитки. Вживається також у зневажливому значенні «непотріб»;
• «бекицер» – швидше;
• «халоймес» – дурниця. Це слово прийшло в одеську мову з івриту, де воно означає «сновидіння».

Окрім Одещини, в інших областях південного регіону поширені свої діалектні слова. Наприклад, «клюйдериво» (тобто дятел), «глушпет» (тобто глуха людина), «настільник» (тобто скатертина). А якщо мешканці Півдня розчаровуються через відсутність чогось, то кажуть «таракани свайбу гуляють». 

Діалекти Північної України

Північне, або поліське, наріччя охоплює Чернігівську, північну частину Сумської, Київської,  Житомирської та Рівненської областей. 

Визначальними особливостями цього наріччя є:

• використання є замість я після подовжених приголосних наприкінці слів: «життє», «гіллє», «зіллє»;
• закінчення и замість і у формі множини прикметників: вони «гарни», «весели», «добри».

У цьому наріччі поширеними є такі діалектизми: «билиця» (білка); «оболок» або «пом’’яг» (хмара), «ковеня» (кочерга), «ненька» (колиска), «гурковиння» або «беття» (огудиння огірків), «телебендати» (говорити нісенітниці), «приперезати» (вдарити), «тлумитися» (казитиись), «диби» (жіноче взуття на підборах), «веселуха» (райдуга) тощо.